– Миколо, привіт! А хто це з тобою?! – гукнула через огорожу сусідка.
Микола, який заходив у хвіртку свого будинку під руку з гарною панянкою, примружився:
– Привіт, Ігорівно! Ось, одружитися надумав. Майбутню господиню привів – Олену.
– Олена, значить?– кивнула Ігорівна. – Микола у нас чоловік показний! А ви надовго? Чи на сезон?
– Дивна жінка, – здивувалася Олена, заходячи в хату. – Що значить – на сезон?
– Не зважай, простакувата жінка, що з неї взяти?! – Микола обійняв наречену.
Познайомилися вони випадково в насіннєвому магазині, де чоловік шукав насіння кавунів, а жінка – петрушки. Микола був вдівцем, залицявся до Олени тиждень, а потім сказав:
– Оленко, мені так шкода розлучатися з вами. Думаю – от якби мені таку як ви дружину! А я їду на дачу, на весь сезон. От якби ви поїхали зі мною!
Олена подумала та й погодилася.
– Ну а що я втрачаю? – розмірковувала вона. – А раптом це моя доля?!
Весь сезон Олена працювала на дачі у Миколи, не покладаючи рук. Микола теж не відставав від неї.
Якось Ігорівна зазирнула через паркан до Олени, коли Микола поїхав до міста.
– Ну що, сусідко-наречена, на чайок зайдеш? Чи Микола не дозволяє? – засміялася вона.
– Та чому ж, – знизала плечима Олена. – Зайду.
Вона пробула в Ігорівни півтори години і прийшла додому перед поверненням Миколи.
– Ти чого така замислена? – поцікавився Микола. Він помітив зміни у поведінці Олени. А поміркувати жінці було над чим. Вона багато цікавого дізналася від сусідки.
Працювали на дачі день за днем, ось уже і врожай почали збирати. А з Миколою щось сталося, ніби підмінили чоловіка. Почав чіплятися до Олени з будь-якого приводу. Та й розмов про весілля більше не заводив.
– Микольцю, що відбувається? – не витримала Олена якось.
Микола хотів вчергове нагримати на жінку та задзвонив його телефон. Він схопив слухавку і почав змінюватися на обличчі.
– Що трапилося? – запитала Олена, але Микола відмахувався.
– Зараз подивлюсь. Але мені треба покласти слухавку,
Руки Миколи тремтіли. Він скинув виклик і поліз у телефон.
– У мене намагаються зняти гроші з карток. Зателефонували зі служби безпеки банку, сказали, що потрібно змінити пароль.
– Микольцю, та цим хитрощам двісті років! Якщо скажеш цим пройдисвітам код, тоді точно всі гроші втратиш.
– Не твого розуму справа, жінко! – вигукнув Микола. – Іди, краще збирай помідори!
Олена знизала плечима.
– Я тебе попередила…
Дзвінок на телефон Миколи повторився. Олена чула, як він говорив пароль. За кілька хвилин з хати пролунав вигук:
– Пройдисвіти!
Микола сидів злий, червоний і дивився в телефон.
– Ти знала! – обурився Микола. – Вони щойно зняли всі гроші з моїх карток. А я збирав на нову машину!
– Микольцю, – відповіла Олена. – Чи не я ж тебе попереджала?
– Це ще не все! Вони оформили чималий кредит, – похмуро продовжував Микола. – Де я зараз візьму такі гроші?
Гроші були не такі й великі, але закрити кредит у Миколи не було можливості.
В Олени ця сума була, але віддати йому гроші вона не збиралася. Особливо після того, як побувала в гостях у Ігорівни. Бо почула там таке:
– Бачу, жінка ти порядна, – наливаючи чай Олені, сказала Ігорівна. – Тому хочу застерегти тебе. Микола з тобою не одружиться ніколи. До тебе тут, знаєш, скільки жінок бувало? Микола хитрий, знайомиться з жінкою, бажано, самотньою, обіцяє одружитися. Привозить на початку сезону наївну «наречену» і вона працює у нього до осені. Було їх тут уже з десяток. А коли врожай зібраний, Микола свариться з «нареченою», і вона їде ні з чим. Така схема. Ось і ти потрапила на його вудку. Може, провчиш його?
І тепер в голові Олени склався чудовий план…
– Я можу дати тобі гроші, щоб закрити кредит, – спокійно сказала вона. Микола ожив, надихнувся. – Але ти продаси мені дачу за ці гроші.
– Ти зовсім вже?! – витріщив очі Микола, дивлячись на неї. – Та вона коштує вдвічі дорожче, якщо не втричі! Та я продам її за чотири такі суми!
– Удачі! Поки ти шукаєш покупця, відсотки набіжать. Доведеться банку віддавати і дачу, і квартиру. І взагалі, ти мене так «затероризував» останнім часом, що я вирішила – з мене досить. Зараз викличу таксі і поїду додому… Ну то що, продаєш дачу? – повторила свою пропозицію Олена.
– Накинь ще хоч трохи грошей!
– Удачі! – взялася за телефон. – Алло, таксі…
– Стривай, я згоден! – крізь зуби процідив Микола.
У місто їхали мовчки. У нотаріуса швидко склали договір купівлі-продажу, сторони підписали його та поїхали у банк, завершити угоду передачею готівки.
Залишивши Миколу в банку вирішувати з кредитом, Олена повернулася на дачу, зібрала речі Миколи і виставила на ганок.
– Олено! На чай зайдеш? – погукала через паркан сусідка.
– Краще ви заходьте до мене! – усміхнулася Олена. – Я тепер тут господиня!
Ще читайте Життєва історія: безхатько й бібліотекарка