Після початку повномасштабної війни з Росією ми купили будинок у маленькому селі на Черкащині й перебралися туди жити. Поряд з нашим будинком жила старенька бабуся – у селі її називали знахаркою. А ще сімейна пара: чоловік, дружина і донька старшокласниця.
Жінку звали Вікторією. У неї на голові я помітила шрам. Він був здебільшого прихований волоссям і розгледіти можна було лише при близькому спілкуванні.
Я «роззнайомилася» з сусідами і якось запитала Вікторію про природу того шраму. Її розповідь вразила мене і з дозволу жінки, не називаючи імен, вирішила розповісти її вам. Зауважу, що іноді життя нам підкидає такі історії, які не побачиш у жодному фільмі й не прочитаєш у жодній книзі. Ця – саме з таких.
Вікторія – єдина дочка своїх батьків. Жили у невеликому місті. Батьки доньку дуже любили та балували. І ось дівчина закінчила школу і готувалася до випускного. Купила з мамою красиву сукню, і мріяла швидше одягнути її та показати однокласникам.
У п’ятницю, напередодні урочистостей, мати прибігла додому після роботи, щоб встигнути приготувати усе до випускного. Тато був ще на роботі і повернутися мав пізно. Жінка згадала, що забула купити додому хліб на вечерю. І попросила дочку сходити до магазину.
Дорогою до магазину, сталося лихо. Дівчину збив автомобіль. Непритомною водій поклав її на заднє сидіння й повіз до лікарні. Дорогою дівчина все не приходила до тями й водія охопила паніка. Він подумав, що якщо вона помре, то йому доведеться багато років провести за ґратами. Тож вирішив повезти її у своє село до місцевої знахарки. Він поклав дівчину на лавку біля воріт й натиснув дзвінок на хвіртці. Почув, що в будинку відчинилися двері, сів в авто й поїхав.
Так дівчину знайшла у себе на лаві під парканом самотня знахарка. Вона її забрала в будинок, надала першу допомогу і залишила у себе до одужання.
Дівчина швидко пішла на поправку, але втратила пам’ять, тому не пам’ятала хто вона, де її будинок і її сім’я. Документів при ній теж не було, тому знахарка вирішила, що дівчина поживе в неї, доки не повернеться до неї пам’ять. Таким чином Вікторія прожила у знахарки нічого про себе не пам’ятаючи понад 10 років!
А як же ви дізнались про аварію і про ту аварію, якщо втратили пам’ять, запитала я. Як виявилось, їй розповів про це її чоловік. Бо він і є тим водієм, який збив їй тоді.
Наступного після ДТП дня він прийшов до знахарки, ніби у справі, і «дізнавшись про невідому дівчину», яку та знайшла біля двору і на лікування якої потрібні чималі гроші, запропонував свою допомогу. Так і допомагав грошима, ліками та роботою по господарству, поки дівчина повністю не видужала. Тим часом закохався в неї.
Про ту аварію розповів їй тільки коли вони вже одружились і в них народилася донечка.
Разом вони знайшли місце ДТП, а неподалік – і будинок батьків дівчини. Батьки були шалено раді, бо думали, що Вікторії вже немає серед живих. Коли донька зникла, ні поліція, ні екстрасенси не змогли допомогти знайти її.
Вікторія й зараз живе з чоловіком у тому селищі та допомагає старенькій знахарці Людмилі – своїй рятівниці, яка подарувала їй друге життя! Батьки жінки часто навідують доньку і дякують Богові, що вона знову з ними! А що ж її чоловік? Чоловіка Вікторія давно пробачила і думає, що можливо саме таким способом доля захотіла з’єднати їх.
Ось така історія. Куди тим книгам і серіалам.