– Ти хоч уявляєш, як мені одному все тягнути? – казав Андрій своїй дружині Марині щоранку. – Добре тобі – лежи, дивись телевізор.
Хоч Андрій свого часу сам наполіг, щоб Марина кинула роботу в чоловічій перукарні. Ревнував її до чоловіків, що приходять стригтися. Але зараз забув про це, залишив лише докори.
Вечорами Андрій розповідав про свої трудові подвиги, розмахуючи виделкою над тарілкою з пельменями.
– До речі, завтра затримаюся. Важливі переговори.
Вона не питала: з ким переговори. «Переговорів» ставало все більше. Потім від Андрія тхнуло жіночими парфумами. А на сорочках іноді Марина помічала слід чужої помади.
Перестала питати, де він пропадає після того вечора два роки тому, коли він при гостях назвав її «баластом на моїй шиї». Тоді вони святкували новосілля у новій квартирі, взятій в іпотеку.
Минуло два роки, Марина таємно купила собі окремо квартиру і поки чоловіка не було вдома, поступово перенесда у нове житло свої речі. Улюблені книги. Фото батьків. Документи. На які гроші купила? Про це трохи згодом…
Того вечора Андрій повернувся з обличчям людини, яка прийняла доленосне рішення.
– Марино, сідай. Поговорити треба.
Вона відклала книжку. Андрій сів поряд
– Я багато думав про те, що відбувається між нами…
– І якого висновку дійшов?
– У мене є жінка. Справжня жінка, яка вміє цінувати мене.
Марина беземоційно кивнула. Вона вже давно чекала чогось подібного…
– А ти перетворилася на манекен! Мовчиш, жодних емоцій! Навіть зараз… Нормальна дружина плакала б, кричала, ревнувала. Тому я ухвалив рішення, – продовжив він урочисто. – Ми розлучаємося!
Марина підвела на нього очі:
– А квартира?
– Квартира залишиться мені. Іпотеку я плачу. Хоч ти й носиш гроші в банк. Але це мої гроші! Ти молода ще, впораєшся. Дітей немає, можеш працювати. Іди хоч у свою перукарню.
Марина так само, без емоцій сказала:
– Добре.
– Що добре?
–Я згодна.
Андрій розгубився.
– Тобто, як згодна? Ти розумієш, в якому становищі опинишся?
Марина підвелася, вийшла до сусідньої кімнати, переодягнулася, взяла з комода сумочку, перевірила вміст.
– Ключі залишу на тумбочці.
– Стій! – Андрій загородив їй дорогу. – Ти що, серйозно? У тебе ж нічого немає! Ні грошей, ні роботи, ні житла!
– Це тебе не стосується.
Двері зачинилися. Андрій залишився сам, на столі лежала розкрита книжка і стояв кухоль недопитого чаю.
– Алло, Катюш? – Андрій взяв мобільний і набрав номер коханки.– Все, я вільний, приїжджай… Ні, жодних сцен. Погодилася та пішла…
Катя приїхала, обійшла квартиру:
– А де ж одяг твоєї колишньої? Шафа майже порожня.
Андрій зазирнув у шафу. Тільки його костюми та сорочки. Марининих суконь, блуз, туфель не було.
– Дивно, наче її тут ніколи й не було,— знизав плечима.
За тиждень надійшов лист із суду. Позовна заява про розірвання шлюбу. Підпис Марини – знайомий. У суді на нього чекав літній юрист.
– А де сама Марина?
– Моя довірителька воліла не бути присутньою. Майнових претензій не має, згодна на розлучення.
Штамп. Підпис судді. Шлюб розірваний.
Вдома Катя накривала святковий стіл. Свічки, червоне сухе.
– Відзначаємо нашу свободу!
А вночі, лежачи поряд зі сплячою Катею, Андрій згадував останній рік життя з Мариною. Коли вона припинила питати, де він пропадає вечорами? Згадав: два роки тому, того вечора, коли вони святкували новосілля і він… назвав її “баластом на шиї”. Так, саме так.
Вранці він не пішов на роботу. Взяв місяць відпустки. Буде у нього з Катею медовий місяць. Пройшло кілька днів сповнених кохання. Десь за тиждень о 9 ранку задзвонив телефон. Телефонували з банку, щодо іпотеки.
–Я усе сплачую,– відповів він роздратовано: що за дурні запитання.
–Як це? Ви, сплачували усе особисто?– здивовано запитали з банку.
–Ні, сплачувала моя дружина. Але гроші мої.
–Так. Тільки вона сплатила усього один внесок. Ще два роки тому. Потім кошти перестали надходити. Той внесок піде на погашення відсотків. А квартиру вашу буде продано через несплату іпотеки. Вам доведеться її звільнити протягом двох тижнів. До побачення. Гарного вам дня.
“Гарно вам дня?” У нього всередині усе похололо, закрутилася голова і він опустився на ліжко. Перестала сплачувати… після тої вечірки на честь новосілля! Коли він назвав її “баластом на своїй шиї”. Щомісяця він давав їй 5тисяч доларів, говорив: “Замість валятися перед телевізором, сходиш сплатиш іпотеку. За два роки… 120 тисяч!
– Коханий, іди до мене, – покликала його розморена сном Катя, простягнула до нього руки.– Ти наче якось зблід, може щось трапилось?
Ще читайте реальні життєві історії !