Мерседес  підстрибував на розбитій дорозі. Яна слухала захоплену розповідь   свого майбутнього чоловіка Вадима про своє рідне село. Їхали знайомитися з родичами.

Яна  виросла в Києві, працювала  на телебаченні і любов нареченого до сільського життя її трохи дивувала. Вони під’їхали до великого будинку з гарними воротами. З хвіртки вибіг Петро — рідний брат Вадика. Він, після смерті батьків, жив у батьківському будинку з  дружиною Ольгою.

Після обов’язкових  обіймів гості були по саджені за стіл, який  ломився від їжі. Сиділи весело, обговорювали майбутнє весілля. Після застілля брати розташувавшись у кріслах, потягували домашню наливочку  і згадували дитинство.

У Яни закінчилися сигарети  і вона вирішила з’їздити в місцевий магазинчик. У магазині була невелика черга, Яна прилаштувалася в кінці. Позаду пролунав дитячий голос:

— Тьотю, ви остання?

Яна обернулася і остовпіла. Хлопчик був вражаюче схожий на Вадика! Просто копія! Вона присіла навпочіпки перед ним і запитала:

— Тебе як звуть?

— Саня.

— А маму твою? — Яна вдивлялася в обличчя хлопчаки: ніс, очі, вилиці — все Вадика!

— Олена. Тільки вона померла, — відповів Саня  і додав. — Давно вже.

— А тато твій де?

— Не знаю. Я з дідом живу. Він старий, зовсім вже й не ходить. А вам навіщо?

— Та так просто…

Вийшовши з магазину, Яна зупинилась біля автомобіля. Озирнулась.

— Це ваша? — запитав Саня, вийшовши слідом.

— Хочеш, додому  підвезу? — запитала Яна. – Залазь  на переднє сидіння.

Ще дивовиж ніше – Саня жив у  старому  похиленому  будинку через дорогу від будинку брата її нареченого!  Не може бути таких збігів!

І хто ця Олена, мама хлопчика? Чому вона померла? Стільки питань і жодної відповіді! Зараз   запитаю у Вадика. Запитати не вийшло: обидва брата, розвалившись у кріслах, хропли на весь дім. По дому  бігала Ольга, прибираючи зі столу.

— Оля, мені потрібно поговорити з тобою, — сказала Яна. Ольга кивнула і сіла поруч з нею. — Сьогодні хлопчика бачила — просто копія Вадика! І живе через дорогу. Хто він? — запитала Яна.

Ольга раптово почервоніла і зніяковіла.

— Здається, я чогось не знаю? Розповідай! – сказала  Яна.

***

Вадик продер очі і побачив Яну:

— Привіт, — хрипко вимовив він. — Ти не уявляєш, як це — спати в цьому незручному кріслі!

— Ти мені краще скажи, як це, коли сусідські діти на тебе схожі? — холодно поцікавилася Яна.

— Ти про що? — насторожився Вадик.

— Про те, що сім років тому ти кинув вагітну сусідку Олену і поїхав до столиці! Коли тобі повідомили, що у тебе народився син, тобі було все одно. Коли тобі сказали, що Олена потонула, тобі теж було все одно!   А твій син зараз живе зі своїм дідом на його копійчану пенсію! — ледве стримуючись, відповіла Яна.

Слава мовчав. Сказати в своє виправдання було рішуче нічого. Все так і було.

— Він щойно  пішов у перший клас! І пішов один, його ніхто не супроводжував, тому що дід прикутий до ліжка! — додала Яна.

Вадим продовжував мовчав. Що тут скажеш?  Яна витягнула з сумочки пачку купюр і кинула на стіл.

— Тут сто тисяч. Гроші що ми відклали на весілля. Віддаси  ці гроші і вибачаєшся за те, що ти така сволота!

— А весілля? — запитав Вадик.

— Весілля не буде. Я повертаюся до Києва. Без тебе. Я не можу вийти заміж за людину, яка зрадила жінку, а потім свою дитину! І не дзвони мені більше.

Мерседес пилів  по сільській  дорозі. Яна  хотіла швидше повернутися до Києва. На душі було важко …