Цю історію розповіла мені мама хлопчика, який дружить з моїм сином. Вона дуже повчальна, тому змінивши імена розповім її й вам, пише https://www.gospoda.com.ua
Ірина виросла сиротою при живих батьках. Мама і тато дівчини забезпечені люди, але так склалося, що від народження Ірина не була їм потрібною.
Мама вийшла заміж за Іринчиного тата наперекір коханню до іншого. Чоловіка не любила, не змогла його покохати і пізніше. А потім народилася Ірина. Дівчинка – копія свого батька, і через цю унікальну схожість мама й перетворилася на мачуху для рідної доньки.
Все життя вони мешкали у приватному будинку: в одній половині батьки, в іншій – Ірина з бабусею і дідусем. Поступово між мамою і дитиною утворилася тріщина, котра з часом переросла у глибоку прірву. Навіть у перший клас Ірину вела за руку бабуся.
Після закінчення школи Ірина вступила у технікум. Від самого дитинства дівчинка була хворобливою. От і на першому курсі технікуму Ірина знову захворіла і потрапила до лікарні. Батьки її кілька разів навідали, а додому на вихідні не забирали. Навпроти лікарні – гарний парк біля пожежної частини, куди Ірина з дівчатами ходила вечорами гуляти. Там, на свою біду, зустріла Максима. Дівчині тоді виповнилося 18 років, а Максим був старшим на 12 років. Він працював у пожежній частині. Ірині так хотілося, щоб хтось виявляв увагу, турбувався про неї. Саме таким виявився Максим: приносив цукерки, квіти, фрукти… Після виписки їхні зустрічі вже не були щоденними. Батьки не дозволяли Ірині гуляти допізна: дівчина мусила прибирати, прасувати і прати, доглядати за молодшим братом. Ірина потай бігала на побачення до Максима. Поступово поцілунки на лавці переросли у більш близькі стосунки.
Про свою вагітність Ірина здогадалася не відразу. А коли зрозуміла, розповіла про це коханому. Їхні стосунки на той час вже не можна було назвати безхмарними. Максим страшенно ревнивий – на третьому місяці вагітності побив Ірину лише за те, що вона взяла участь у якомусь конкурсі у технікумі. Після цього дороги Ірини та Максима розійшлися.
Коли мама дізналася про вагітність доньки, кричала так, що аж піна з рота йшла. Погрожувала, що викине її байстрюка.
Пологи була важкими, але хлопчик народився здоровим. Коли Ірина трохи отямилася, попросила показати їй дитину, проте акушерка, опустивши очі, відповіла, що дитину принести зараз не може, але так і не пояснила чому. А що Ірина могла розуміти у свої 19 років!
Ввечері у пологове відділення зателефонувала мама. Відразу жорстко запитала: “Сподіваюся, ти вже написала заяву, що відмовляєшся від дитини!”.
Коли дитині виповнилося 5 днів, за Іриною приїхали батьки. Молода мама зійшла вниз, і тоді вперше їй показали сина. Завідуюча пологовим будинком прийшла з якимись паперами і поцікавилася, можливо, Ірина передумає і забере дитину з собою. Від таких слів Ірина втратила свідомість.
Отямилася лише в палаті. Сльози горохом лилися по щоках. І лише тоді Ірині відкрили таємницю: мама за її спиною, домовилася про відмову від сина. Ірині залишилось тільки поставили підписи. Хлопчика вже готували до усиновлення. А завідуюча, добре розуміючи, що у цій історії не все чисто, вирішила втрутитися і допомогти нещасній породіллі.
Через день за Іриною знову приїхали батьки. Мама плакала і благала пробачити їй. Ірина навіть повірила, але, повернувшись із сином додому, зрозуміла, що материні слова і сльози були не щирими.
Молода мама з сином знову оселилися у дідуся. Бабуся на той час вже померла, а дід лежав паралізований. Ірина доглядала за хворим: мила його, годувала, переодягала, як малу дитину. Те ж саме робила і зі своїм сином. Мама не допомагала. Ірина з дідом і сином жили на дідусеву пенсію.
Коли Василькові виповнилося півтора року, Ірина віддала його у дитсадок. Паралельно навчалася заочно у технікумі, який колись довелося кинути.
Ті роки Ірина згадує, як кошмарний сон. Якось навіть хотіла звести рахунки з життям. Але розуміла, що мусить жити заради сина. Ірина добре знала: якби з нею щось сталося, мама відразу віддала б малого у дитячий будинок.
Цьогоріч Василько пішов у третій клас. Ірина має хорошу роботу.
Лише одного боїться Ірина – зустрічі з Максимом. Покинувши дівчину, він так і не знайшов свого щастя. Максима вигнали зі служби через зловживання спиртним. Зараз він мешкає на сусідній вулиці, але жодного разу не прийшов до сина. Ірина сказала, що якщо Максим заявить про свої права на сина, вона зробить усе, щоб відмовити йому. Бо не хоче аби він ставився до Василька так, як до неї все її життя ставилась рідна мати. Чи правильно це? А ви як вважаєте?
Олена Романенко
Ще більше реальних життєвих історій читайте тут https://www.gospoda.com.ua/zhittevi-istorii/