Моя мама завжди була проти цивільного шлюбу. Говорила, що ось таке “незаконне” співжиття чоловіків тільки розхолоджує:
— Дочко, запам’ятай, якщо чоловік не зробив тобі пропозицію через півроку після знайомства, не зробить її ніколи.
Ще додавала, що у випадку з цивільним шлюбом, він просто користується послугами куховарки та хатньої робітниці. А як тільки на горизонті з’явиться більш підходяща дівчина, одразу втече.
Я у відповідь тільки сміялася. Мій Даня не такий! Дивіться самі. Вже на другому побаченні ми дійшли висновку, що збіглися, як дві половинки. Однакові інтереси, погляди на майбутнє і навіть музичні уподобання.
Пропозицію хлопець мені зробив приблизно за рік. При тому, що ми вже півроку жили разом.
— Ось бачиш, мамо, Даня зробив мені пропозицію, незважаючи на твої похмурі прогнози. Не всі чоловіки однакові, — докорила я маму.
А вона у відповідь тільки зітхнула і прошепотіла, мовляв, будеш радіти, коли з РАЦСу вийдеш. Я відмахнулась. Що може піти не так? Як же я помилялась…
Одного чудового вечора прийшла до нас у гості моя подруга Маринка. Та не з порожніми руками, а з великою коробкою.
Звідти лунав тонкий писк, а всередині копошилося щось пухнасте та хвостате. Кошеня! Чудове руде кошеня з жовтими очками.
— Ось, тренуйтеся, поки свої діти не пішли. Вчіться годувати, напувати, доглядати, — зі сміхом сказала подружка.
Даня теж усміхнувся і сказав, що був у нього кіт у дитинстві, але стосунки з ним не склалися, і батьки тварини позбулися.
Так ми й зажили втрьох. Я, наречений та Мурзик. Чесно сказати, до кошеня я прикипіла всім серцем. Наречений навіть іноді ревниво закидав, що я дбаю про кота більше, ніж про нього.
— Він маленький, беззахисний, — виправдовувалася я.
Кошеня росло швидко. Чергувало веселі ігри з міцним сном. Була у Мурзика лише одна шкідлива звичка. Любив він гризти предмети. То зарядку від телефона знищить, то мою сумочку розгризе.
І сварила я котика, і умовляла, і просила. Все марно. Даня навіть із невдоволенням якось зауважив, що я – поганий вихователь.
А потім я поїхала на тиждень у відрядження. Повернулась і не знайшла вдома Мурзика. Даня щось плів, мовляв, котик вискочив за ним, коли він ішов на роботу і втік. Але згодом зізнався, що викинув шкідливого кота.
– Він мої дорогі туфлі погриз, – пояснив наречений.
Я запитала, в якому сенсі викинув? Хлопець відповів, що у прямому. Поїхав на дачу до своїх батьків і випустив кота біля першого ж будинку.
— Нічого було моє взуття псувати! — кричав жених мені у спину, поки я гарячково збиралася їхати шукати кота.
Мені пощастило. Будинок, біля якого Данька викинув мого Мурзика, виявився житловим. Двері відчинив літній чоловік, а за його спиною я помітила штук п’ять разномастних котів.
Серед них знайшовся і мій Мурзик. Це було таке щастя! Андрій Борисович, так представився рятівник мого кошеняти, жив на дачі цілий рік.
— Щороку нелюди викидають тварин на наші дачі, – з обуренням розповідав пенсіонер.
Мурзика я забрала. Повернулась до себе додому. Подзвонила нареченому і сказала, що весілля не буде. Не уявляю, як жити з людиною, яка здатна на таку підлість. Викинути беззахисну тварину і ще й дурити кохану жінку!
Який був скандал, не розповідатиму. До претензій Данила приєдналися й мої батьки.
Мама кричала, що я хвора і мене треба здати до психлікарні. Що через якогось подертого кота я залишилася сама і втратила перспективного нареченого.
Я спочатку намагалася щось пояснити, а потім заблокувала всіх, хто підтримав у конфлікті не мене. Так, кіт мені дорожчий за нареченого. Тому що тварина не обдурить і не зрадить, а людина, як виявилось, запросто.
А тут ви можете знайти ще багато реальних життєвих історій!