Іра прийшла зі школи сумна і зразу ж зачинилась у своїй кімнаті. Коли я покликала її обідати, довго не виходила. Визираю в коридор і бачу, що дочка з засмученим виразом обличчя крутиться перед дзеркалом.
– Ірочко, – гукаю я. Дівчинка, ігноруючи мене, продовжує своє заняття.
– Щось не так? – запитую.
– Я така товста і незграбна…
– Ти — товста?! Та держак від швабри товщий за тебе.
– Авжеж! Он Юля важить аж на два кілограми менше…
– Ну, вона трохи іншої тілобудови.
– Звісно, що іншої – вища, струнка, не те що я, опецьок якийсь. Я сідаю на дієту.
– Мала, ану за стіл, – припиняє дискусію тато Ігор. – Що ще за дієта у такому віці! Ще раз почую такі дурниці – зніму ремінь.
Іра любить і навіть трохи побоюється його, тому іде до кухні, але, сьорбнувши кілька ложок супу, дякує і встає з-за столу.
– Мусиш з нею серйозно поговорити, – каже Ігор, – і, закриваючи обличчя газетою, дає зрозуміти, що розмову закінчено.
Телефоную до мами. Вислухавши мене, вона саркастично запитує:
– А з кого вона бере приклад?
– Ну як з кого? З телебачення, з подружок…
– Ні, дорогенька, передовсім вона дивиться на тебе й робитиме те, що робиш ти
– Але що я такого роблю? – відчуваю, що зараз ми з мамою посваримось.
– Це твоє постійне “я знову поправилася, мушу скинути кілька кілограмів” …І твої нескінченні розмови про це з подругами по телефону. Дієти з телевізора й з інтернету! Розмовляєте, припалюючи цигарку від цигарки і запиваючи кавою з тістечками, а потім не обідаєте, бо набрали зайвих калорій. Про рух, прогулянки й мови нема, бо є чудодійні креми, пігулки. Ірі зараз дванадцять, а що буде далі?
– Але ж, мамо…
– Поглянь на себе. Весь час підраховуєш калорії, готуєш якісь дивні страви без калорій і смаку. А хіба в нашій родині колись були товстуни? Ні, хоч моя мама і я завжди готували повні обіди і їли все без винятку, ніколи не дотримувались жодних дієт. Дієти були для хворих, нормальна ж культурна людина їла все, але в помірних кількостях. А пам’ятаєш, як ми з твоїм батьком щодня ходили на прогулянки, влаштовували різні походи під час відпустки, а не лежали на дивані з планшетом?
Це було дійсно так. І зовсім не дивно. Але ж моя мама до пенсії викладала фізкультуру в школі. Щоб зіскочити зі слизької теми, я перевела розмову на інше й запросила маму до себе. Дійсно з цим: «Я сідаю на дієту!» у 12 років треба щось робити!
Мама приїхала наступного дня з каструлькою смачних голубців, які так любить Іра. Але не тільки з ними. Принесла ще й дві крихітні гантельки. Пішли у доньчину кімнату. Розмова була довгою, але обидві вийшли задоволені. Сіли їсти голубці і жодних розмов про дієту!
Мене навіть ревнощі кольнули, коли почула, як Іра скаржиться бабусі на однокласницю, яка заздрить її оцінкам, а тому каже, що вона товста (мені вона такого не розповідала). А ще, виявляється, є й якийсь Женя, думка якого дуже важлива (але це вже глибока таємниця). Бабуся тільки зауважила, що треба запросити його на день народження.
У суботу Іра чекала бабусю вже зранку — домовилися піти у басейн. Повернулися пізно, бо були ще в кіно, забігли у кілька магазинів, на морозиво. Приміряючи вдома куплені джинси, мала виглядала задоволеною:
– Ну, як мені в них?
– Чудово, – усміхнувся тато. – Мушу дати оголошення в газету, що маю найгарнішу в місті дочку.
Іра тільки задоволено мружилася. І жодних розмов про дієти і зауважень: «Я товста».
А бабуся продовжувала втілювати в життя план оздоровлення нашого побуту. Щодня приїжджала, вела розмови про користь руху, показувала вправи з гантельками і розповідала, скільки щоранку робить присідань, як “качає прес” тощо. А через день вони з Ірою ходили плавати, а недавно, усміхаючись, як змовниці, вручили й нам з чоловіком абонемент на відвідування басейну. Той був у захваті (останнім часом він у всьому погоджувався з мамою). Що робити, довелося підтримати родинну ініціативу.
– Нарешті ти взялася за розум, – прокоментував чоловік моє рішення відмовитися від куріння.
Але це не головне. Донька на очах ставала спортивною і не було жодних розмов про дієти і зауважень: «Я товста!».