Реальна життєва історія. У темноволосих батьків – росла собі світловолоса дівчинка…

 

Подруги щиро заздрили їй.  Вродлива, має престижну роботу, власне житло і нове авто, мандрує світом. Ніхто й уявити собі не міг, як ночами Марина ридає і згадує той день, коли 14 років тому народила донечку. Це був єдиний – перший і останній – раз, коли вона бачила своє дитя.

Історія кохання, внаслідок якого на світ з’явилась крихітка, була банальною. Студентка-першокурсниця, закохавшись, довірилася викладачеві, про якого ходили чутки, що він той ще бабій

Коли Марина завагітніла, викладач заявив, що то її проблема, а він її більше знати не бажає.

Тож дівчина  поїхала до батьків. І народила донечку, а її мати написала відмову від дитини від її імені. І віддала лікарям, сказавши, що писала донька. А через чотири дні забрала Марину з пологового і повезла в санаторій, після якого перевела в столичний інститут. Там вона завершила навчання і влаштувалася на роботу у відому фірму, де швидко здобула авторитет колег і очолила відділ.

Згодом придбала житло, автомобіль, почала літати за кордон у відрядження і на відпочинок. Стала однією з тих, кого в нинішньому суспільстві називають успішними жінками.

Єгипет, Франція, Таїланд. Додому вона поверталася   з купою фотографій та подарунків для рідних та друзів. Лише мати все частіше зауважувала в очах доньки тихий смуток. Літня жінка розуміла, що його причина у невлаштованому особистому житті, і все частіше нагадувала доньці про заміжжя. А одного разу, коли мати знову завела таку розмову, молода жінка не стрималася і розридалася.

– Та не хочу я нікого, – плакала вона. – Знаєш, про що я мрію? Хочу знайти свою доньку. Ту, яку ти забрала у мене і віддала чужим людям. Допоможи мені, мамо! Ти ж обіймала тоді високу посаду в міськвиконкомі і можеш звернутися до людей, які в ті часи керували службою у справах дітей. Я хочу повернути свою доньку.

Тоді Галина Іванівна зрозуміла, що саме вона нанесла найбільшу травму рідній дитині. Вона кинулася до тих людей, які 14 років тому керували солідними структурами їхнього міста. І через півтора тижня мати й донька знали, що дівчинку, яку вони залишили у пологовому будинку, удочерило подружжя із селища на Черкащині.

І Марина поїхала туди. Страшенно хвилювалася і все продумувала, як зайде до хати, що скаже тим людям. А коли приїхала, то з’ясувала, що прийомна мати її доньки декілька років тому померла. Тож її виховував прийомний батько. Чоловік спершу їздив на заробітки до Німеччини, а згодом, коли не стало дружини, зайнявся розведенням кроликів. Частину продавав молодняком на розплід, а частину пускав на тушонку. Вже й мав постійних покупців, тому без копійки не сидів.

Якось, під приводом купівлі м’яса,  в їхню оселю постукала Марина.  Приємна жінка сподобалась чоловіку.  Відтак запросив звертатись ще. І Марина час від часу почала бувати в їхньому домі. Так вони  й подружилися.  Все більше часу проводили разом.  А згодом Іван зробив їй пропозицію руки і серця.

– Тільки ти добре подумай, – сказав він  їй. – Сама бачиш, я не маю вищої освіти, селянин, та ще й  з дитиною,. Хоча, чесно кажучи, ти моїй Аллочці дуже подобаєшся. А ти он яка – і гарна, і освічена.

Потім були приємні весільні клопоти. І на святкуванні Аллочка раптом назвала Марину мамою. Їй очевидно не вистачало материнської любові.

 

Пройшло близько року і якось Іван сказав:

– Кохана, я тебе щось запитаю. – Я давно почав здогадуватись, але не можу в це повірити.

– То питай, –відповіла жінка.

– Ти – мама Аллочки?

Марина від несподіванки, аж присіла на стілець. Довго мовчала, нарешті запитала:

–Як ти здогадався?

–Я не Шерлок Холмс. Аллочка блондинка з   блакитними очима. Ти теж. Ви  дуже схожі. Я і моя покійна дружина – кароокі і темноволосі. Ти – освічена, успішна жінка кинула престижну роботу у великому місті і переїхала до села поратися з кролями. Вийшла заміж за мене – простого сільського чоловіка, хоча скільки багатих і успішних чоловіків у місті.  Я здогадався – ти мама Аллочки.

– Так, – мовила Марина і розповіла все з самого початку. – Ось так склалось наше життя.

– Ти хочеш розповісти про це Аллочці? – після паузи запитав він.

– А як ти порадив би?

– Маринко, я багато думав і вирішив, що Аллочка має знати правду, – мовив він. – Нехай знає, що у неї є дві мами. Свого часу, коли доньці було п’ять років, хтось із «добрих» людей сказав їй, що ми їй не рідні батьки.   Більше ніяких запитань донька не ставила. Але було очевидними, що вона на нас аніскілечки не схожа.   Думаю, що Аллочка буде рада дізнатися правду.

Дівчинка була щасливою, коли батьки їй про все розповіли. А ще через два місяці сім’я знову раділа. Адже дізналися, що Марина вагітна і скоро в сім’ї з’явиться немовля. Можливо темно-, а можливо світловолосе, може з карими, а може з блакитними очима.