Оленка прийшла додому із хлопцем. Вирішила познайомити свого кавалера з мамою. Коля був хлопцем із сусіднього двору, ровесником. Він увійшов, ввічливо привітався. Почекав, поки Лєна відрекомендує його мамі, а маму – йому. Сиділи на кухні, їли тістечка. Все було дуже мило. За дві години Коля розпрощався. Олена, зачиняючи двері, підморгнула мамі:
– Ти йому сподобалася – точно! А як тобі він? Я ж казала – він класний! – дівчина посміхалася.
– Нічого особливого. Не зовсім те, що я очікувала побачити після двох місяців твоїх захоплених розповідей, звичайно…
Мама не розділяла доньчиного захоплення. Олену наче холодною водою облили:
– Тобі що, він не сподобався?
– Чому ж? – У матері було серйозне обличчя, – просто очікувала побачити серйозного юнака, а прийшов підліток із прищавим обличчям та обгризеними нігтями.
Натомість, Олена ніколи не звертала уваги на Миколчині прищі. І його нігті не викликали застережень.
– І блакитних очей я щось не помітила, – резюмувала мама.
За два тижні Олена розлучилася з Миколою. Вона раптом стала бачити у ньому лише неохайні нігті, і юнацькі прищі. А ще – не дуже свіжий комірець сорочки і сірі, а зовсім не блакитні, очі. І ніжні слова, на які Коля був такий щедрий, вже не гріли її як раніше.
Коля дуже тяжко переживав розставання. Але за рік його прищі зійшли, а гризти нігті його відучила дівчина із сусіднього будинку, і було у них все чудово.
Тим часом Олена успішно школу закінчила, вступила до університету. Дівчиною вона була гарною, хлопці задивлялися. Один такий полонив її увагу. Розумний, добрий, із тихим приємним голосом. Звали Василем. Дарував їй квіти, водив у кафе. З ним Олені було дуже цікаво, вона годинами могла слухати його розповіді, їй подобалося що він високий і стрункий, словом – закохалась.
– Навіщо тобі цей Кощій Безсмертний? – запитала мама, ледь за хлопцем зачинилися двері.
– Мамо, ми любимо одне одного! Я б не привела його з тобою знайомитись, якби у нас не було все серйозно.
– Ні, я не маю нічого проти. Нормальний хлопець… Тільки голосок, зависокий, як для чоловіка. І худий він вже дуже. У нього глистів немає? Я чула, що коли у людини паразити, вона має темні кола під очима. Просто як у твого обранця…
Олена вискочила з кімнати. Плакала, впавши на ліжко. Їй ніколи не спало б на думку таке порівняння «голос, як у жінки». І його стрункість назвати «надмірною худорлявістю»… А темні кола під очами, і справді, є! Невже від глистів?.. І за місяць Оленин роман з однокурсником вичерпався.
Потім був колега по службі: Сергій Петрович. Старший на 12 років, серйозний, позитивний, вірші Лєні присвячував і сам наполіг на знайомстві з її мамою.
– Олено, я тебе кохаю. І хочу, щоб у нас все було, як у людей.
Після візиту “нареченого” дівчина боялася цікавитись маминою думкою про нього. Але та почала розмову сама:
– Знаєш, а він мені сподобався! Розумний, серйозний, пише вірші. Випадково, не співає? – раптом запитала мама.
– Ні… А чому ти питаєш?
– Та так… На Аллу Пугачову мені чимось схожий. У нього така сама щілина між передніми зубами. Знаєш, це у Пугачової зараз зуби штучні і рівні, а раніше у неї була така щілина між передніми верхніми зубами… Пильнуй, щоб на фотографіях з тобою не посміхався. Та й краще взагалі не фотографуйтесь разом, бо він виглядає набагато старшим. Ще знайомі подумають, що він твій тато.
Досі Олена не помічала в обранця жодної «щілини». Прискіпливо подивилася фотографіі. Точно – щілина. І виглядає Сергій Петрович набагато старшим…
Зараз Олені тридцять п’ять років. Її запити до претендентів на роль чоловіка настільки високі, що вона й досі сама. У космонавти, мабуть, легше потрапити, аніж до Лєни в наречені. Вона живе з мамою і цілком задоволена своїм життям.
Якось Олена дивилася по телевізору старий фільм про кохання «Вам і не снилося». За сюжетом – вчителька, самотня жінка, розмовляє зі своєю мамою:
– А пам’ятаєш, у школі я мала кавалера? Він возив мене на велосипеді, цілував у потилицю. А я вдавала, що не помічаю… І прізвище у нього було – Руденький. А ти мені тоді сказала: «Що це за прізвище таке, Руденький? Ти що, будеш Руденькою?» І нічого в нас з ним не вийшло.
І тьохнуло в Олени раптом серце. Але вона не зрозуміла чому. Не встигла зрозуміти, мама покликала пити чай…