На нашому ліжку лежав чоловік і читав журнал.

Я пов’язала своє життя зі звичайним хлопцем Василем. Василь був із неповної родини. Його вихованням займалася мама, батька він не пам’ятав.

Відразу після весілля ми винайняли квартиру і почали своє самостійне життя. Три роки переїжджали з одного місця на інше: то господарі надумали квартиру продавати, то погані сусіди, то квартплата надто висока. Загалом хорошого мало.

Одного дня ми все ж зважилися на іпотеку. Взяли скромну двокімнатну квартиру у віддаленому районі та зажили щасливо. Я облаштовувала наше сімейне гніздечко і мріяла про дитину.

Все було ніби як у казці. Незабаром Господь почув наші молитви, і ми почали готуватися до появи малюка. Свекруха в наші справи не втручалася. їй було лише 45 років, тому вона мала достатньо своїх турбот. Ілона Петрівна захоплювалася танцями, займалася йогою та ходила до театру. До нас вона приходила тільки у свята.

У нас з нею були не дуже хороші стосунки, але кілька разів на рік мені було неважко зіграти ввічливу та добру невістку. В принципі мене все влаштовувало.

Якось нас відпустили з роботи додому раніше через якісь технічні проблеми. Я купила продуктів і вирішила приготувати романтичну вечерю, адже зазвичай у мене на це не вистачало часу.

Я кинула пакети на кухні і пішла до спальні перевдягатися. І… оторопіла, коли відчинила двері — на нашому ліжку лежав зовсім чужий чоловік і читав журнал. Перелякана, я хотіла вибігти в коридор і викликати поліцію. Але… по-перше, чоловік повівся дуже дивно. Він обернувся кивнув головою, сказав «Добридень!» і продовжив далі гортати журнал. А по-друге, у цей момент у розкішній сукні з двом бокалами “червоного” з’явилася… моя свекруха!

Вона трохи зніяковіла, поставила піднос і попросила мене вийти в коридор. Сказала, що облаштовує особисте життя. Прозвучало це так: “Дмитро — мій коханий чоловік, а до себе я його привести не могла, бо там молодша донька. Я ж не знала, що ти раніше прийдеш додому».

До Дмитра Ілона Петрівна теж піти не могла також, тому що він живе в одній квартирі з колишньою дружиною. За його словами він розведений, але розміняти житло поки що не може..

Я була вражена! Як можна було чужого чоловіка привести в нашу квартиру? Найгірше те, що я навіть не знаю, скільки це все тривало! Можливо, вона давно вже водить до нас своїх кавалерів, доки ми на роботі.

На моє обурення цією ситуацією свекруха сказала, що це не моя справа. Адже не я, а мій чоловік — її син, дав їй ключі. І він має на цю квартиру такі ж права, як і я.

Далі вони пішли, але ключ мені не віддали.

Звичайно, про жодну романтичну вечерю вже й мови не могло бути. Я до ночі вимивала квартиру, постіль випрала. Коли я розповіла про все чоловікові, він лише посміхнувся і підтвердив, що сам дав матері ключі від нашої квартири.

Чоловік не розумів, чому я так нервую з цього приводу . Сказав: а що, хай влаштовує своє життя. Вони ж приходять, коли нікого в квартирі не було, чим це нам заважає.

Я влаштувала грандіозну “бурю». Чоловік сказав, що не хотів би псувати стосунки з матірю і відбирати в неї ключі. А ви б були на чиєму боці.