Чи переважить перше кохання щасливий шлюб.

Коли Інна прийшла на роботу – відразу звернула увагу на Костика, керівника одного з відділів їхнього підприємства. Ще б пак! Високий, красивий, накачаний – йому б личило прикрашати обкладинки глянцевих журналів, а не працювати в юридичній фірмі!

І не мрій, – прошепотіла колега, робочий стіл якої стояв поруч. – Він зараз у траурі.

Тобто? – збентежено запитала Інна. – Хтось помер?

Ні, його Ліля кинула. Дівчина, яку знає з дитинства. Вона його перше і єдине кохання. Навчалися разом в універі. Він декілька разів робив їй пропозицію. Вона ж все віджартовувалась, а два місяці тому до нас приїхали партнери з Польщі. Підписали з керівником договір про співпрацю, а їхній бос накинув оком на Лілю. Одне слово, через півтора тижня вона погодилась стати його дружиною. Звільнилась з роботи і поїхала у Варшаву. А Костя відтоді ніяк не оговтається.

Інна ж лише зітхнула. Розуміла, що втрата дуже велика, відтак молодий чоловік сумуватиме за Лілею довго. Яким же було її здивування коли через місяць піймала на собі пильний погляд Кості. А через два дні він запросив її на каву. Під час спілкування зясували, що мають багато спільного – люблять класичну музику, захоплюються тими ж письменниками. А роблячи перше спільне замовлення в ресторані, виявили, що їхні гастрономічні смаки збігаються.

Ти дуже розумна, красива і взагалі дівчина-мрія, – мовив за місяць Костя, коли вони гуляли парком. – Інно, виходь за мене заміж!

О, на роботі тоді про них говорили довго. Одні казали, що, очевидно, Костя Лілю по-справжньому і не любив, коли так швидко вирішив одружитися з іншою. Інші ж, і їх була більшість, були переконані, що такий крок він зробив щоб досадити Лілі.

Впевнена, що він як кохав, так і кохає її, – сказала Світлана Олександрівна, секретарка. – Ну і Лілька пішла за того старого дядька лише тому, що він дуже багатий. А вона грошики ой як любить!

Та що б не говорили, Інна була щасливою. На весіллі від родичів та друзів чула, як їй із ним пощастило. Те ж саме говорили Кості його гості. Бо Інна – висока, струнка, усміхнена – сподобалась рідні і друзям. На гроші, подаровані на весілля, вони придбали новеньке авто. А через десять місяців у подружжя народився синочок. Щастю молодих батьків не було меж. Пологи були важкими, тож додому жінка повернулась неймовірно втомленою. Постійно хотіла спати, бо виснажений організм потребував відпочинку. Тож Костя взяв усі домашні справи на себе. Мив посуд, прибирав, купав малюка, а вночі вставав до нього, заспокоював, переодягав.

Інно, а давай поїдемо на море, – запропонував Костя. – Я візьму відпустку і гайнемо на місяць. Дитині корисно, і ми оздоровимось. А по приїзді відсвяткуємо рочок синочку. Як тобі ідея?

Ой, як славно! – зраділа жінка. – Я давно мрію про море.

Відпочинок і справді виявився чудовим. Як і подальші кілька років подружнього життя, які дуже зблизили пару.

Згодом вони продали квартиру і купили невеликий, але дуже ошатний будинок на околиці міста. Разом фарбували новеньку огорожу, продумували і облаштовували клумби. Їздили в пошуках меблів, які впишуться в загальний дизайн кімнат. А на новосілля придбавши мангал, запросили родичів та друзів. Смажили шашлики, ласували пловом з барбарисом, який в Інни виходив по-особливому смачним. Гості вітали подружжя, дарували подарунки. Співали, спілкувалися – Інна в якусь мить загадала бажання – нехай оте відчуття щастя буде в їхній оселі завжди.

Мабуть, небо почуло її бажання – життя сім’ї і справді було спокійним, наповненим радістю і гармонією. Через п’ять років подружжя задумалось про другу дитину.

Людині, яка немає сестер чи братів, важко в житті, – сказала якось Інна. – Я в батьків одна і часто думаю, як би було чудово, якби в мене був брат чи сестра.

І я про це часто думав в дитинстві, – погодився Костя. – Мої батьки мали по дві роботи кожен, і тому я часто був вдома один. І так заздрив сусідським близнюкам – Ромі і Петі, які завжди мали з ким погратися, поговорити. Бо ж мої батьки приходили додому пізно і єдиним їхнім запитанням було: «Сину, а чому ти досі не спиш?» Тож я мріяв про брата або про сестричку.

Біда прийшла в їхню оселю, коли Інна була на п’ятому місяці вагітності. Одного дня Костя прийшов додому збентеженим. Відмовився від вечері. Обминув сина, який поспішав до батька розповісти останні новини, і пішов у вітальню. Сівши у крісло-качалку довго-довго сидів, розгойдуючись, про щось роздумуючи.

Щось сталось, коханий? – Інна тихенько підійшла до нього.

Сталось, – важко зітхнувши відповів чоловік. Опісля радісно усміхнувся і продовжив. – Інно, нас чекає розлучення. Я думаю, як ділити майно, щоб ти з дітьми була усім забезпечена.

Що ти сказав? – жінка зрозуміла, що він не жартує. – Костю, що сталось?

Ліля повернулась, – відповів він. – Той старий її, бідну, довів її до нервового зриву, вона кинула все і повернулась в Україну. Сьогодні була в мене, і я зрозумів, що увесь час кохав лише її. Ми поговорили і зрозуміли, що це наш шанс бути разом…