Не знаю, що рухало моєю матір’ю, коли вона вирішила рідній дочці влаштувати таке випробування часом та довірою. Адже ми так добре жили вдвох!
Вона працювала в офісі, займала пристойну посаду та прагнула стати директором. Грошей нам на все вистачало, тому мені працювати не доводилося, хоч усі мої однолітки підробляли.
Мама розповідала, що мій батько покинув нас, коли дізнався, що мама носить мене під серцем. Показувала його фотографії у молодості. Тато був дуже гарний, працював викладачем у виші, але за його вчинок мені хотілося ненавидіти його, зневажати.
У старшому віці я поставилася б до цього інакше. Але тоді я була просто підлітком і мені потрібна була драма. Я вчилася, малювала для задоволення і любила відвідувати уроки вокалу. Мама робила все, щоб моє дитинство та юність були безтурботними!
Але попри всю турботу і ласку, досі не можу пробачити їй, що вона так спритно брехала мені десять років. І не відчувала навіть докорів совісті! Взагалі розмови про батька мама стала заводити коли мені виповнилось років сім-вісім.
У вісімнадцять я вступила до університету і обрала гуманітарний напрямок. Мені дуже хотілося спробувати свої сили в дизайні. Тим більше, навчальний заклад знаходився в рідному місті, можна було жити дома і не турбуватися про житло. Через два місяці навчання я стала однією з кращих студентів на курсі, і мені запропонували взяти участь у конкурсі. Пам’ятаю, як стояла з альбомом своїх робіт і чекала на викладача, який мав стати моїм куратором. Яким було моє здивування, коли переді мною з’явився… мій батько!
Іронія долі, інакше не скажеш. Він мене, звісно, не впізнав, але мої шалені очі, певно, наштовхнули його на якісь недобрі думки. Ми зайшли до кабінету, коліна затремтіли, я стала затинатися. Тато відмочив якийсь дурний жарт, мовляв, він звик викликати у дівчат такий ефект. Ми посміялися і це трохи розрядило атмосферу.
Звісно, батько виглядав старшим, ніж на старих фото, але не втратив привабливості на яку колись купилася мама. Темно-каштанове волосся помережила сивина, але прямий ніс, широкі вилиці та великі зелені очі все ще вабили око. Навіть невагоме мереживо зморшок лише прикрашало його обличчя. Зізнаватись хто я не стала, вирішила дочекатися відповідного моменту.
Він переглянув мої роботи, йому сподобалося. Навіть сказав, що мої роботи вже мабуть вищі за рівень цього конкурсу, але треба дещо допрацювати.
Ми зустрічалися тричі на тиждень і поступово стосунки між нами потеплішали. Дивно, що його моє прізвище не збентежило, адже маму він мав пам’ятати. З іншого боку, минуло вже вісімнадцять років. Через півтора місяці я зважилася на розмову. Прямо запитала, чи він знає мою маму.
Батько глянув на фотографію, насупився і сказав, що колись зустрічався з нею, коли вони ще в школі навчалися, потім і він і вона вступили до вишу. Але у виші вона його покинула, вибравши більш забезпеченого хлопця. У якого були батьки чиновники і навіть власний автомобіль. Але той хлопець її теж кинув. Вона вирішила повернутися, та він не хотів більше з нею зустрічатися, тоді вона вигадала вагітність, щоб утримати його. Але вагітності насправді не було.
Він вибачився, сказав мені, що мабуть це не найкращий спосіб дізнаватись правду про молодість матері. Я ж йому сказала про те, що мама про вагітність не брехала, я живий тому доказ. Він довго дивився на мене, ніби вивчав і шукав схожості. Я йому розповіла почуту від мами історію, і мій так званий батько… засміявся!
Далі він сказав, що не вірить у своє батьківство, мовляв, я дуже талановитий дизайнер, але точно не його донька. І розповів, що мама після того випадку, коли її кинув той, більш забезпечений хлопець, кинулася шукати втіху в інших чоловічих руках.
Мені не вірилося, але я мала докопатися до правди. Мама не могла брехати мені десять років! Я прийшла додому і за чаєм їй все розповіла. Мама розплакалася. Тільки мені її сльози були непотрібні, я хотіла почути правду. Виявилося, що мама насправді не знає, хто точно є моїм батьком. Але це точно не мій куратор.
Ось так. Все закінчилось тим, що я відмовилась від свого нинішнього куратора і попросила призначити мені іншого. І чомусь тепер мені шкода, що він не мій батько. Краще б я мала не найкращого батька, аніж ніякого.