Життєва історія. Сподіваюсь і ти мені колись пробачиш…

– Донечко, привіт, – тараторив у телефон  Сергій Петрович, успішний адвокат. – Ти гроші отримала? Я, як і обіцяв, виділив тобі на оренду квартири.

Його донька навчалася у Німеччині. Гроші на оренду квартири Сергій Петрович передав дружині, щоб вона відправила Олені.

– Тату, я вже кілька місяців нічого не одержувала. Вперше чую про гроші, – від­повіла донька.

Олена добре знала свою маму, яка   не працювала, постійно пропадала на якихось тусовках, в ресторанах і нічних клубах, до того ж зраджувала чоловікові. Дочка одного разу застукала маму з черговим коханцем. Тоді і віддалилася від матері, через це і поїхала до Ні­меччини. А батька любила і шану­вала.

Сергій Петрович був у своєму кабінеті. Хотів забутися роботою, коли гримнули вхідні двері. Він ви­скочив до передпокою і відразу запитав:

– Де гроші, які я тобі передав для Олени?

Він настільки суворо це запи­тав, що Алла з переляку позадку­вала:

– Я… Розумієш, Сергію… – було помітно, що вона намагається щось вигадати..

– Досить мимрити, – зло прошипів він. – Я чекаю пояснень!

Вона нарешті вичавила з себе:

  • Я позичила… позичила своєму другові, – насилу витиснула вона. – Тренеру з фітнесу. Він обіцяв швидко по­вернути…

Сергій Петрович був на  межі сказу:

– Які дру­зі, Алло? У тебе дружбани по чар­ці та коханці. Втім, вони навіть до коханців не дотягують, тому що ти для них легкодоступна грошовита жінка. Але відбирати для них гроші у своєї доньки, це вже занадто. Може ти переберешся жити до свого фітнес-тренера?!

– Ну якщо ти мені не радий…- нахабно відповіла Алла. – То можу й перебратися.

Сергій Петрович раптом зробив те, чого від себе не очікував. Нічого не говорячи, взяв і виштовхав дружину з квартири і зачинив двері.

Алли не було чотири дні. Сергій Петрович наштовхнувся на неї, виходячи вранці на роботу. Сиділа на сходах, Пальто було зім’ятим, зачіска скуйовджена. Він хотів пройти повз, але не зміг. Мовчи взяв її під руку і завів до квартири. Посадив на стілець.

Алла закрила обличчя руками і заплакала, опустивши голову. Заспокоїлася нескоро. А потім почала говорити:

  • Ти говорив, що я нікчема, це – правда. Я тепер розумію, що справді є такою, ще й зробила підлість стосовно дочки.
  • При цих словах Сергій Петро­вич усміхнувся:
  • А що ж твій тренер. Був тобі не радий? Тільки говори правду!

Вона довго мовчала, потім, наче через силу, почала говорити.

  • З цим покінчено. Той негідник був одружений. А мені брехав, що вільний. Гроші мабуть, не віддасть. Я дві ночі переночувала в готелі, а потім, гроші скінчилися, ще дві ночі – на вокзалі. Але… повір… Я більше не буду такою, якою була останні роки. Я змінюся! Ти мені віриш?

Чоловік промовчав.

  • Сергію, можна я залишуся? Я доведу, що говорю правду!

Сергій Петрович подивився на неї, йому стало шкода дружини.

  • Добре, поки що залишайся. Увечері поговоримо. Я – на роботу.

Повернувся він пізно.

  • Їсти будеш? – зустріла його у вітальні.
  • Що? – витріщив на неї очі, не міг повірити в почуте, бо вже кілька років Алла нічого не готувала.

Вона бігала навколо столу і, ніби загладжуючи вину, всіляко хотіла йому догодити.

  • Я намагалася додзвонитися до Олени, хотіла вибачитися, але вона або не відповідає, або скидає.

Він витягнув з кишені телефон і подзвонив.

  • Оленко, все гаразд. Гроші тобі відправили. А мама? Та ні, вона про­сто не змогла відправити. Мама тобі дзвонила, ти чому не відповідаєш?

Під час розмови чоловіка з до­чкою Алла не знала, куди подітися від хвилювання. Але раптом вона почула:

  • Оленко, будь ласка, я тебе прошу, поговори з мамою. Так, передаю телефон.

Алла взя­ла телефон і тремтячим голосом промовила:

  • Оленочко, донечко, будь лас­ка, пробач мені, я так завинила…

Вона плакала і тільки кивала головою, мовчки погоджуючись з усім, що їй казала донька.

  • Більше нічого подібного не буде, я тобі обіцяю, – крізь сльози сказала вона. – Спасибі тобі. А можна я до тебе приїду? Ні-ні, на кілька днів, тільки побачитися…

Алла повернулась до чоловіка і, сяючи від щастя, сказала:

  • Вона пробачила мені і хоче мене бачити. Можна я поїду?
  • Звичайно, – відповів він.

Вона кинулася до нього і об­няла:

  • Сподіваюсь і ти мені колись пробачиш.
  • Цієї ночі вони вперше за багато місяців спали не тільки в од­ній кімнаті, а й в одному ліжку і, як багато років тому, говорили одне одному ніжні слова.

Через рік 41-річна Алла… наро­дила хлопчика. Тато малюка був щасливий, як і малюкова сестра, яка вже наступного дня летіла додо­му, щоб побачити новонародже­ного братика.

Знайдено в інтернеті, записано і відредаговано-https://www.gospoda.com.ua