Леся з першого курсу університету зустрічалася з Борисом. Їх вважали гарною парою, і ні в кого не було сумнівів, що наближається весілля. Не за горами був випуск, та саме в цей час Леся зрозуміла, що чекає дитину.
Хоч і не зовсім вчасно, але ж від коханого чоловіка. Не могла дочекатися зустрічі з ним, щоб повідомити радісну звістку. Однак реакція майбутнього батька була несподіваною. Борис спохмурнів і, уникаючи Лесиного погляду, глухо мовив: «Треба щось з цим робити…».
– Що робити?- розгубилася Леся. – Чому? Ми ж все встигнемо – і захиститись, і на роботу влаштуємось.
– Я дуже кваплюсь. Давай поговоримо про це пізніше, – нетерпляче кинув Борис і побіг до автобусної зупинки.
І досі ця сцена, хоч минуло вже стільки років, час від часу спливає перед очима молодої жінки. А сталося ось що. Під час навчальної практики (Леся з Борисом проходили її на підприємствах у різних містах), у заводському конструкторському бюро хлопець познайомився з Лідою, красунею, яка не давала йому проходу, – казала, що закохалася з першого погляду. Борис опирався як міг, але розлука з коханою робила своє – з часом піддався-таки Лідиним чарам, їхні стосунки перейшли в серйознішу стадію, і перед від’їздом Бориса додому Ліда повідомила хлопцеві, що вагітна. Так донжуан-невдаха опинився, як кажуть, між двох вогнів.
Багато дівчат на курсі заздрили Лесі, тож «доброзичливців» знайшлося чимало, і кожна з новими подробицями підносила їй історію Бориса і Ліди. Таких душевних мук, які пережила Леся, не побажаєш нікому. На той час вона вже отримала диплом, тож, попри всі намагання Бориса виправдатися, на всі його вибачення, зібрала речі і поїхала до батьків. Не раз гостювала у них зі своїм Борисом, він їм подобався, тож знала, яким ударом стане для них її розрив з хлопцем, якого вони вже бачили своїм зятем.
Вислухавши Лесину розповідь, мати заголосила, як на похороні, а в батька ледь не стався інфаркт. Але поступово все вщухло, довелося змиритися з ударом долі, і коли народилася маленька Юля, батьки були на сьомому небі від щастя.
Минув рік, дитя підросло, Леся пішла на роботу. Поступово оговтавшись від удару, молода жінка розцвіла, почала помічати на собі зацікавлені погляди чоловіків, серед яких вирізняла одного із колег, Андрія. Відчувала, що він захоплений нею, симпатизувала йому, але такого гострого відчуття щастя, такої закоханості, як з Борисом не було. Тож коли Андрій після довгих залицянь нарешті наважився запропонувати їй руку і серце, довго не могла сказати йому «так». Батьки не втручалися, вважали, що мусить вирішити це сама. Нарешті Леся «здалась». Відсвяткували скромне весілля, і чоловік оточив її такою увагою, ласкою, так зумів знайти підхід й до маленької Юлі, що серце молодої жінки поступово почало відтавати, і вона зрозуміла, що ця людина ніколи її не зрадить.
Минули роки, якось дівчинка прибігла зі школи в сльозах. Мати була на роботі, тож кинулась до бабусі:
- Бабцю, це правда, що мій тато насправді не мій?
- Хто тобі таке сказав, де, коли?!
- Якась тьотя, вона зустріла мене біля школи…
- А не сказала, як її звати?
- Здається, Ліда, так її кликала жінка, що чекала неподалік.
- Ліда?! – у матері обірвалося серце. – Звідки вона тут? Чого їй треба?
А було все так. Зумівши одружити на собі Бориса, Ліда так і не зуміла змусити його забути Лесю. Дітей їм Бог не дав, вагітність, якою змусила хлопця одружитись, закінчилася (за її словами) викиднем, любові і злагоди в сім’ї не було, жили як кіт із собакою. Тож Ліда вирішила помститися тому коханню, з яким нічого не могла вдіяти. Вона знала адресу своєї суперниці, попросилася в їхнє містечко у відрядження.
Розшукала школу, дочекалася дитину і здійснила свій підступний план – відкрила їй сімейну таємницю.
Почувши про це, Леся ледь не знепритомніла.
- Мамо, невже це правда?
Хвилину повагавшись, Леся розповіла дитині правду. Юля, збліднувши, уважно ловила кожне мамине слово. І та розповіла все – про зраду коханого, про все, що пережила за ці роки, про зустріч з Андрієм, якого дівчинка любить і вважає батьком. Закінчивши розповідь, Леся спитала:
- То хто тобі рідніший – людина, яка зрадила тебе ще до народження, чи той, хто дбає, виховує тебе і любить як рідну?
Помовчавши, дівчинка відповіла:
- Я знаю і люблю лише одного тата. Іншого мені не потрібно…
Домовились, що нічого батькові не казатимуть, – нехай це буде їхньою таємницею. І Леся нарешті зітхнула з полегшенням – усі ці роки боялася, що Юля колись дізнається, хто її справжній батько, і може не пробачити матері того, що так довго казала їй неправду.
Життєву історію заприсала www.gospoda.com.ua