Реальні життєві історії: У басейні з «алігархом».

Кирило жив у райцентрі на Черкащині, успішно навчався у школі, а потім в Київському політехнічному. В Києві і залишився працювати. Якось приїхав Кирило у відпустку й зустрів у під’їзді сусідку  Мирославу.

– Ти коли встигла вирости, мала? – запитав, пам’ятав її щ школяркою.

– Рік як школу закінчила, – «стрільнула» на нього своїми сірими очима. – А ти як поживаєш?

– Добре. Ось приїхав у відпустку.

– Заходь як матимеш час. Я сама вдома, мама на заробітки поїхала до Польщі…

burinnia

За кілька днів знову зустрілися на сходах, Мирослава саме відчиняла двері своєї квартири. «Привіт, Кириле! Обіцяв зайти і не приходиш! – вигукнула. – Заходь на чай!».

Ну відступати нікуди, Кирило зайшов на чай. Наступного дня  теж….

Потім Мирослава почала їздити до нього гостювати в Київ.  А за рік завагітніла. Одружилися, народився синок Іллюша.

Пройшло три роки. Мирослава свого часу навчалася в школі посередньо. Кирило хвилювався, що в Мирослави ні роботи, ні освіти.

Мирослава не дуже хотіла далі вчитися, та врешті, разом із давньою подругою Настею, вирішила вступити  до коледжу в Черкаси.. На період сесій залишала сина у свекрухи, бо мама знову подалася на заробітки. Якось під час Мирославиної літньої сесії на вихідні до батьків і сина з Києва приїхав Кирило. Мирослава мала приїхати з Черкас наступного дня,  а тут кум їде у справах до обласного центру. «Поїхали зі мною, – запропонував Кирилу. – Мені буде веселіше, а ти дружині сюрприз зробиш».

Кирило  погодився. У Черкасах кум подався  у справах, а Кирило – до Мирослави  яка винаймала квартиру з Настею.   На стукіт   вийшла бабуся – господиня будинку. «Дівчат немає», – знітилася, відповідаючи на запитання непроханого  гостя.

Влаштував жінці «допит з пристрастю», – вивідав куди поділися  її квартирантки. Виявилось – вони у маєтку навпроти, у місцевого підприємця, як сказала бабуся, «алігарха».

Навколо будівлі був висока стіна-паркан. Ворота зачинені.  Кирило виліз нагору і побачив: перед будинком – добре освітлений басейн,  Мирослава і Настя безтурботно хлюпаються і робили селфі  в обнімку з «алігархом». Максим, перебуваючи в шоковому стані зателефонував куму  і поїхав  з ним додому.

Наступного  дня повернулася в райцентр Мирослава.

– Сама напишеш заяву на розлучення чи мені це зробити? – холодно сказав Кирило.

– Що трапилось?— здивовано запитала Мирослава.

  • Нічого, бачив тебе учора в басейні з «алігархом».

Розлучилися швидко, а далі – Мирослава сказала, що раз так, то більше Кирило сина не побачить.

Але якось приїхав Кирило у суботу вечірнім автобусом і натиснув на дзвінок Мирославиної квартири, аби все ж зустрітися з сином. У відповідь почув дитячий плач: «Мами немає, я сам вдома. Я завжди сам…».

Тремтячими руками розібрав Кирило  замок, відкрив двері  і забрав сина. Мирослава з’явилася вранці з запахом спиртного й вимогою повернути сина, бо викличе міліцію.

– Викликай! Тільки спершу дихнеш у трубку, хай заміряють рівень алкоголю.

– Що тобі потрібно? Ми розлучені, хочу – п’ю, хочу – гуляю.

– Гуляй, але сина самого не лишай, приводь до дідуся й бабусі! В іншому випадку буду змушений добиватися, щоб позбавили тебе права материнства.

Така Кирилова заява відразу протверезила Мирославу. Начебто взялася за розум. Не встигне приїхати Кирило– вже веде Іллюшу Бігає навколо нього, щебече. Протягом цього літа їздила кілька разів з сином до Києва до Кирила, разом ходили в зоопарк, купували шкільний одяг.

– То, може, помиріться, може з тим олігархом нічого й не було? – з надією запитала якось мати Кирила.

– Ой, не знаю. Якби хоч не бачив її в  басейні, – відповів Кирило.