Це була зустріч 2023-го Нового року. З дружиною і п’ятирічним сином ми переїхали з окупованого Бердянська до «відносно тилових» Черкас. Замовити Святого Миколая, який би створив казку для сина, який пережив стрес евакуації, не вдалося. Через інтернет дізналися, що такі послуги надавали кілька агенцій. У двох із них нам телефоном повідомили, що усі чоловіки-аніматори на фронті, у одній, що вільних Миколаїв вже немає, адже замовлень дуже багато. І я, як порядний сім’янин, вирішив усе організувати сам. Ідея спала мені на думку, коли за кілька днів до нового року я розкручував гірлянду, а дружина і Микитка прикрашали ялинку. Під час цього дійства син розбив скляну кулю, дружина рознервувалася, я почав її заспокоювати і ми посварилися.
Ну нічого, справи житейські. Я твердо вирішив стати хоч раз у житті чарівником. Вразити всіх наповал! Знайшов фірму що давала напрокат вбрання Святого Миколая, мені підібрали підходящий плащ, шапку та бороду і я склав цей костюм у багажник авта.
За рік до того, у Бердянську, ми теж замовляли сину візит Святого Миколая. Він приїхав не дуже тверезим, тож до дитини ми його не впустили. Довелося вигадувати цілу історію, щоб пояснити це сину. Цього разу все буде по-іншому! Я розробив чіткий стратегічний план під назвою «Тато Святий Миколай».
Купив синові пожежну машину, яку він давно облюбував у «Будинку іграшок» та замовив дружині горщик з петунією у сусідньому квітковому магазині.
Дружині про сюрприз я не розповів. Після сварки ми з нею ледь розмовляли крізь зуби. Але я не переживав, у сімейному житті таке трапляється, тим більше відчував, що від різдвяної квітки вона розтане.
31 грудня надвечір я вигадав, що схожу до магазину за мандаринами, бо Новий рік без мандаринів – це не свято. Поки що все йшло за планом! Костюм лежав у багажнику, квітка замовлена. Я убрався в костюм, закинув на плечі мішок з машиною і забрав з магазина петунію.
Усі мої плани порушив сусід із під’їзду. Побачивши мене у костюмі, попросив зайти на хвилинку і привітати його дітей. Тим часом до них забігла сусідка з третього поверху, нас познайомили і вона попросила зайти і вручити подарунки її внукам. Так я по-сусідські пішов по руках. У кожній квартирі мене намагались трохи пригостити. Хоч я і відмовлявся, та все ж доводилось трохи випивати. До того моменту, як я дійшов до своєї квартири минуло пару годин, а ще мені було дуже весело.
Коли я подзвонив у двері, дружина, відчинивши, трохи розгубилася. У вітальні на дивані вже сидів Святий Миколай і Микита саме розповідав йому віршик! Мій син здивовано поглянув на мене і розгубився. Я розгубився також. Схоже, що дружина таки вмовила якось Святого переглянути його щільний графік і зайти до нас на п’ять хвилин. Моє сторопіння посилилось, коли я побачив як Миколай виймає зі своєї торби таку ж саму пожежну машину, яку купив я. Я мовчки вручив дружині петунію, віддав синові машину і разом з найнятим Миколаєм вийшов із квартири.
Коли я склав карнавальний костюм у багажник і повернувся додому, мій син радісно розповідав, що до нього прийшли аж два Миколаї! Хвалився двома машинками, і радів, що тепер він зможе гратися у пожежних з новим другом Женькою. Радості дитини не було меж.
Ми з дружиною, звісно ж, помирилися. Ось такою незабутньою стала для нас зустріч першого нового року повномасштабної війни.
Ця життєва історія записана для вас https://www.gospoda.com.ua . Ще більше реальних життєвих історій читайте тут https://www.gospoda.com.ua/zhitt%d1%94vi-istori%d1%97/