Доля тебе покарає!

Новонароджені плакали, кричали, а цей маленький згорточок тихенько схлипував, наче розуміючи, що нікому не потрібен. Сувора санітарка Ніна Василівна, яку побоювалися пацієнтки та молоді медсестри, співчутливо дивилася на крихітку. А потім узяла пакунок і рішуче попрямувала до палати, де лежала Таня.

Хоч глянь на сина! – сказала з порога.

Тетяна дивилася у вікно, навіть не повернула голови.

Доля тебе покарає. Пошкодуєш, Таню, ой, пошкодуєш. Як від такого ангела можна відмовитись? Ну, народила без штампу про шлюб у паспорті. І що? Залишати дитину напризволяще?

Тані було байдуже. Народжувала далеко від дому, щоб про дитину ніхто не дізнався. Завтра її випишуть. Знову буде гарна та вільна. Народження дитини не зіпсували її фігури. Скоріше б вечір, ніч, ранок.

Коли Таня сказала Ігореві, що при надії, він не зрадів. До закінчення університету залишався ще рік. Батько, який «допоміг» йому вступити до вузу, попередив: «Поки вчишся, дівок додому не водити і нікому голови не морочити».

Ігор уперше побачив Таню у кафе, де зазвичай «тусувалися» студенти. Кафешка була розташована між його універом та кооперативним технікумом, у якому навчалася Таня. Вона була найкрасивішою на курсі. Шанувальники-одногрупники шансів не мали. Хлопці з інституту – зовсім інша справа.

Заняття тоді скасували. Тетяна пішла на каву. Вільних місць не було. Стояла з чашкою гарячого напою та тістечком серед кафе. Ігор поступився їй місцем за столиком. Так і познайомилися.

Вони були дуже гарною парою. Дівчата-однокурсниці заздрили.

Батьки Тані мешкали у райцентрі. Їй не терпілося познайомити їх із Ігорем. Однак він не поспішав це робити. І до себе не запрошував. Натомість охоче навідувався на квартиру, яку Таня винаймала разом з одногрупницею Ганною.

Тиха, скромна Ганна – повна протилежність Тані – поспішно зникала з дому, коли приходив Ігор. Ганна була відмінницею, її влаштовували посиденьки в бібліотеці.

Під час одного з побачень Таня «ощасливила» Ігоря новиною про вагітність.

Скільки потрібно?

Чого? – вона не зрозуміла питання.

Грошей.

Я боюся це робити. Давай народимо цю дитину. Ти ж любиш мене?

Подумай про суму. Двічі не пропонуватиму.

Тетяна робити аборт побоялась. Приховувала свій стан, доки могла. Потім зізналася батькам. Вони вирішили відправити доньку до знайомих у сусідню область. Народжувала на початку вересня. У технікумі відсутність Тетяни на початку навчального року пояснили проблемами зі здоров’ям.

Таня повернулася на навчання у середині вересня. Ніхто ні про що не здогадувався. З Ігорем більше не бачилася.

Після технікуму залишилася працювати у обласному центрі. Вийшла заміж за колишнього викладача Тараса Івановича, котрий покохав її відтоді, коли вперше побачив на своїй лекції. Народила доньку. Про сина не згадувала. Забула, відсікла його від себе разом із Ігорем.

Тетяна ревно вирощувала доньку. І коли Мілана заявила про намір вступати до університету до столиці, запротестувала. Але чоловік підтримав доньку. Найняв репетиторів, возив на іспити.

Донька стала студенткою.

Таня цікавилася не так її навчанням, як тим, з ким спілкується і що робить після занять. Мілана заспокоювала маму, мовляв, працює на залікову книжку, щоб потім заліковка працювала на неї, тому про хлопців ніколи думати.

На четвертому курсі Мілана закохалася. Святослав працював у банку. Сказала батькам, що хоче познайомити їх зі своїм майбутнім нареченим.

У суботу Таня з Тарасом готувалися до зустрічі. Після полудня пролунав дзвінок у двері.

Ось і ми, – першою переступила поріг Мілана. – Знайомтеся: Святослав.

Тані відібрало мову: у будинок увійшов Ігор. Вірніше хлопець схожий на нього, як дві краплі води. Ледве отямилася.

Згадалися слова санітарки: «Доля тебе покарає».

Мамо, тату, хочу вам зразу розповісти, щоб потім, як кажуть, не виникало запитань. Святослав – прийомний син. Мама залишила його одразу після народження. Його усиновила чудова родина. Святослав познайомив мене зі своїми батьками. Вони сподобалися мені, а я їм. Батьки пишаються Святославом і вірять, що він колись стане поважним банкіром, – пожартувала Мілана. – А поки що, тату, відкривайте ігристе. Мамо, гей, ти з нами?

Вона гарячково міркувала, як зізнатися у своєму гріху. Дочка любить Святослава, ніколи її не пробачить. І чоловік, певне, не пробачить.

Тарас розлив святковий напій.

За вас, молоді та закохані! – підняв келих.

Мілана цмокнула Святослава в щоку. Тетяна хапала  повітря, їй стало зле.

У машині «швидкої» прошепотіла Мілані:

Не виходь за нього заміж… Він…

Їй не можна розмовляти, – втрутилася лікарка.

Брат… брат, – шепотіла Таня.

Ваша мама марить. Добре, що вже доїхали.

Мілана, Тарас та Святослав чекали у коридорі. Нарешті лікар повідомив: криза минула. І запитав:

Хто з вас брат?

У дружини немає брата, – відповів Тарас.

Але мама в швидкій згадувала якогось брата, — сказала Мілана.

Коли їй стане краще – спитаєте, – стомлено сказав лікар. – А зараз ідіть додому. Вже за північ.